Віталій Мороховець: Тільки-но був у Тростянці, в Україні, у Другій лізі – і тут Леганес!

Стрибок з України до Іспанії. 23-річний захисник «Тростянця» Віталій Мороховець здивував футбольну спільноту несподіваним переходом до «Леганеса», який ще в 2025 році виступав у Ла Лізі.

Футболіст уперше в кар’єрі спробує свої сили в іноземному чемпіонаті, отримавши шанс заявити про себе у відомому клубі. Така можливість випала завдяки вдалому збігу обставин та перегляду, де українця помітили скаути.

Після резонансного трансферу Мороховець ексклюзивно поспілкувався з журналістом Sport.ua про деталі та умови переходу, за лаштинки цього трансферу, перші враження від «Леганеса», а також інші пропозиції.

– Скажімо так, новина про ваш трансфер трошки шокувала українські ЗМІ. Це було так неочікувано. Але поки що деталей небагато, адже Transfermarkt зазначив, що ви перейшли вільним агентом. Хотілося б уточнити, якими були умови цього переходу?

– Умов трансферу не було. Я перейшов вільним агентом. Розірвав контракт із «Тростянцем» за обопільною згодою сторін і на правах вільного агента перейшов у «Леганес».

– А які умови контракту? На скільки років підписали? Можливо, є якісь особливі пункти?

– Поки що за схемою 1+1. Ми з президентом «Тростянця» домовилися: якщо в мене з’явиться якась пропозиція, вони відпустять мене без питань. Ця домовленість діяла, і завдяки цьому все вийшло.

– Тобто можна сказати, що «Тростянець» сприяв цьому переходу? Вони були в курсі?

– Ну та, вони знали, що я буду кудись влаштовуватися, але не знали конкретно – в яку саме команду.

– Чесно кажучи, ваша історія виглядає неймовірно, наче з відеоігри. Як взагалі трапилося, що на вас вийшов «Леганес»? Це робота скаутів, якийсь ваш особистий контакт чи прояв таланту?

– Мене запросили на перегляд в одну команду – вона називається «Уніон Адарве», грає в Терсері. У них там тривав перегляд, здається, три дні. Я пішов, була двостороння гра. Я зіграв, і після цього до нас підійшли іспанські скаути. Оскільки я не знаю мови, спілкувалися через мою дівчину, яка володіє іспанською. Вони поговорили з нею і запропонували варіант із «Леганесом». Я сказав: «Звісно, давайте я спробую, перевірю свої сили, наскільки я здатен». І все. Наступного ранку я вже був на тренуванні з «Леганесом».

– Вау, класно звучить! А якою була реакція? Це ж так несподівано й спонтанно – раз, і ви вже на тренуванні «Леганеса». Як почувалися?

– Спершу я не повірив. Думаю: тільки-но був у «Тростянці», в Україні, у Другій лізі – і тут «Леганес»! Усе відбулося так швидко, що я навіть не встиг усвідомити. Коли вже вийшов на поле, почав тренуватися, тоді емоції трохи вщухли, так би мовити.

– Ви згадували, що їздили на перегляд в Іспанію. А чи були інші варіанти? Бо українські футболісти, як відомо, часом шукають варіанти в Казахстані чи Латвії.

– Так, були варіанти. Пропонували два клуби з Литви, але я не захотів, бо мені не підійшли фінансові умови. Також був один варіант із Польщі, але туди я теж не захотів – через безвихідну ситуацію. Друзі розповідали, що там останнім часом не дуже гарно ставляться до українців.

– Це були клуби з вищої ліги?

– Ні, у Литві одна команда була з вищої ліги, а друга – з першої, а в Польщі – з третьої.

– А якщо не секрет, що за клуби? Просто цікаво.

– Можу назвати той, де була конкретика – це литовська «Дайнава». Вони цікавилися.

– Я чомусь подумав про «Жальгіріс», бо там зараз грають двоє українців, думав, може, звідти пропозиція.

– Ні-ні, «Дайнава». Там грає мій знайомий, із яким ми перетиналися в «Тростянці». Ми з ним спілкувалися, і він каже, що вони проявляли інтерес і дзвонили мені.

– Все сталося дуже спонтанно. А що ви взагалі знали про «Леганес» до переходу?

– Знав, що в минулому сезоні вони виступали в Ла Лізі, що це клуб, який дійсно розвивається. Мабуть, і все, більше нічого не знав.

– Тобто для вас зараз усе в новинку?

– Так, усе абсолютно нове.

– Ви вже провели тренування, познайомилися з кимось. Які враження від клубу? Що сподобалося – інфраструктура, стадіон, керівництво?

– Зовсім інше ставлення як до гравців, так і до персоналу. Повністю клуб забезпечений екіпіруванням, чудова інфраструктура, поля – є все необхідне для розвитку молодого футболіста. Навіть дивлюся на наймолодші групи, наприклад U-10: вони повністю у фірмовому екіпіруванні, мають м’ячі. Тобто підготовка набагато професійніша.

– Я бачив на фотографіях, що на стадіоні «Леганеса» вже відбулася невеличка презентація. Як вам арена? Особливо після «Тростянця» з Другої ліги потрапити на такий стадіон. Чи є мандраж від думки, що трибуни заб’ються і всі вболівальники кричатимуть?

– Ні, такого немає. Стадіон просто затишний, хороший, і дуже приємні фани. Тож усе чудово.

– А з головним тренером Луїсом Карріоном уже спілкувалися?

– Ні, поки ні. Зараз я граю за «Леганес Б», оскільки мені потрібно підтягнути мову і трохи звикнути до іспанського футболу. Працюю переважно з другою командою.

– Чи обговорювали умови, за яких вас можуть перевести до основної команди?

– Ні, такого не було. Мені сказали просто розвиватися, а тренерський штаб стежитиме за моїм прогресом.

– Тобто зараз ви в команді «Б». Як почуваєтеся? Чекати скоро вашого дебюту, чи знадобиться час на адаптацію?

– Напевно, ще потрібен час на адаптацію, бо не все так гладко, як хотілося б. Дещо ще не до кінця розумію. Мовний бар’єр створює певну проблему.

– А окрім мовного бар’єра, чи відчуваєте різницю в техніці та темпі футболу між Україною та Іспанією?

– Перший тиждень відчував, а потім звикаєш до цього темпу й ритму, і воно зникає. Починаєш усе робити набагато швидше. В Іспанії результат не стоїть на першому місці в молодіжних командах – їм важливіше те, як грає команда. Казали, що в основній команді так само: головне – показувати якісний футбол для вболівальників.

– Це знімає тиск із гравця?

– Так, звісно. Коли ти просто показуєш футбол, на тебе не тисне догма результату, ти ведеш гру так, як хочеш, а не так, як тобі жорстко диктують.

– Як вам іспанська культура загалом?

– Вони дуже повільні в усьому. Наприклад, оформлення документів чи обслуговування в кафе чи ресторанах – усе робиться дуже повільно. Коли звик до іншого ритму життя, доводиться звикати, бо в них усе зовсім інакше.

– А як вам столиця?

– Чудове місто, але Україна – це дім. Київ – столиця України, звісно, хотілося б бути десь ближче. Але маємо те, що маємо. Мадрид мені дуже подобається.

– Ви вже стали фанатом «Реала»?

– Ні-ні. У мене тут усі знайомі фанатіють від «Реала» і просять, щоб я привіз їм їхню футболку. Я поки що нічого такого не робив.

– А чи живе Мадрид футболом?

– Так, тут спорт дуже розвинений. Особливо футбол: субота й неділя – це суцільні ігри. Грають усі, від малих до дорослих, дуже розвинена культура. Що мені подобається: люди збираються компаніями і можуть грати з ранку до вечора. В Україні такого вже рідко де побачиш.

– Можливо після цього трансферу на вас звернули уваги представники збірної України. Чи не тиснуть на вас розмови про скаутів?

– Скажімо так, я намагаюся про це не думати. Моє завдання – виходити на кожне тренування і доводити в першу чергу собі й тренеру, на що я здатний.

– Хто зараз із українських гравців, на вашу думку, заслуговує перейти в топклуби?

– Я грав у «Зорі» разом із Володимиром Бражком. Думаю, він найбільше заслуговує. Він би чудово підійшов для англійської Прем’єр-ліги.

– Чи знаєте, хто ще з українців грав у «Леганесі»?

– Якщо не помиляюсь, то Андрій Лунін та Василь Кравець.

– Саме так, не контактували з ними?

– Ні, не контактував. Щоправда, коли я тільки приїхав у Мадрид, моя дівчина через знайомих запитувала у Андрія Луніна, чи не зможуть вони допомогти десь із переглядом. Він відповів, що якщо буде якийсь варіант, то допоможе. Але в результаті я знайшов усе сам і передав йому, що вже не потрібно турбуватися.

– А зараз Андрій допомагає із адаптацією в Іспанії?

– Ні, ми не спілкуємося. Звернулися лише раз і більше не турбували людину – у кожного свої справи, своя сім’я.

– Які ваші глобальні цілі на цей сезон і чого хочете досягти в команді?

– На цей сезон – мабуть, закріпитися в складі, це найголовніше, і дебютувати. А про майбутнє поки що не загадую. Головне – це завдання на найближчий час.