Валерій Федорчук: Емоції, звичайно, дуже позитивні. Для мене Кривий Ріг – це практично дім

Тренер криворізького «Кривбасу» Валерій Федорчук дав перше інтервʼю після призначення на посаду.

– Валерію Юрійовичу, вітаємо з поверненням до червоно-білої родини ФК «Кривбас». Які емоції відчуваєте, знову опинившись у Клубі після стількох років, але вже в ролі тренера?

– Дякую. Насамперед емоції, звичайно, дуже позитивні. Для мене Кривий Ріг – це практично дім, адже «Кривбас» був моєю першою професійною командою ще у статусі футболіста. Саме тут у мене був дуже хороший етап кар’єри, багато теплих спогадів і про команду, і про людей, і про атмосферу.

Зараз я повертаюся вже в іншій ролі – як тренер, як частина тренерського штабу. Це новий етап, певне переродження. Мені 37 років, і символічно, що саме під 37-м номером я грав у «Кривбасі». Такі збіги тільки мотивують працювати ще більше, щоб Клуб ставав сильнішим, а гравці прогресували.

– Чи вже відбулося ваше перше знайомство та спілкування з головним тренером Патріком ван Леувеном? Чи імпонує вам його тренерська філософія?

– Так, у нас вже відбулася відеозустріч разом із Патріком ван Леувеном та генеральним директором Клубу Володимиром Баєнком. Ми поспілкувалися, обговорили основні моменти і дійшли згоди щодо моєї ролі в тренерському штабі. Більш детально всі нюанси проговоримо вже під час зборів і особистої роботи з командою.

Що стосується філософії, вона мені імпонує. Патрік ван Леувен – дуже досвідчений тренер, який довгий час працює в Україні. Мені подобається баланс між дисципліною в обороні та свободою для імпровізації в атаці. «Кривбас» намагається грати в атакувальний футбол, і це видно як за стилем гри, так і за результатами в турнірній таблиці.

– Яку роль ви відіграватимете у тренерському штабі Патріка ван Леувена і за які напрями відповідатимете насамперед?

– Остаточний розподіл обов’язків визначить головний тренер після особистої зустрічі. Але попередньо йдеться про комунікацію з українськими гравцями, індивідуальну та тактичну роботу, зокрема з футболістами середньої лінії, а також роботу з молодими гравцями. Це ті напрями, де я можу бути максимально корисним.

– Поділіться, будь ласка, своїм баченням тренерського процесу та ключових напрямів розвитку команди в найближчій перспективі.

– Поки що все відбулося дуже швидко, тому мені ще потрібно детальніше зануритися в роботу тренерського штабу, поспілкуватися з керівництвом і повністю зрозуміти філософію Клубу. Не хотілося б зараз говорити щось, не маючи повного розуміння всієї картини.

Але вже видно, що Клуб робить ставку на поєднання іноземних футболістів і розвиток українських, зокрема вихованців Академії. Команда перебуває у верхній частині турнірної таблиці, а в професійному футболі результат залишається ключовим показником. «Кривбас» рухається у правильному напрямку, і це підтверджується грою.

– Чи відчуваєте ви додаткову відповідальність, повертаючись до «Кривбасу» як тренер, а не гравець?

– Безумовно. Футболіст і тренер – це зовсім різні ролі. Тепер ти відповідаєш не лише за себе, а за розвиток гравців. Моє завдання – передати весь досвід, який я здобув за майже 20 років у професійному футболі, допомогти футболістам ставати сильнішими. Для мене дуже важливо, щоб кожен футболіст нашої команди прогресував. Коли ростуть гравці, росте і Клуб, а результат на полі стає логічним підсумком цієї роботи.

– Які особисті тренерські цілі ви ставите перед собою на новій посаді у «Кривбасі»?

– Нещодавно завершив ігрову кар’єру та чітко зрозумів, що хочу залишатися у футболі. Я був впевнений, що в майбутньому буду тренером, але будь-який шлях потрібно з чогось починати. Початок у «Кривбасі» – це велика довіра і серйозний шанс. Усе залежить від моєї роботи, відданості Клубу та бажання розвиватися. Я завжди був вимогливим до себе як гравець і таким же залишуся як тренер – вимогливим до результату і до футболістів.

– Наскільки важливою для вас є підтримка криворізьких вболівальників і що б ви хотіли їм сказати на старті цього етапу?

– Для мене підтримка вболівальників завжди була дуже важливою. У мене з фанатами «Кривбасу» особливі стосунки ще з часів, коли я був гравцем. Навіть виступаючи за інші клуби, я відчував цю підтримку. Хочу побажати вболівальникам залишатися такими ж вимогливими, адже це означає, що їм не байдуже. А наше завдання – віддаватися на полі та у роботі на всі сто відсотків. Коли є самовіддача, фанати це завжди цінують, навіть у складні моменти.

– Які спогади у вас залишились про часи виступу у «Кривбасі» в якості футболіста?

– Дуже теплі. Я три роки захищав кольори цього Клубу, і це були класні матчі, сильний колектив, чудова атмосфера. Чекаю моменту, коли знову приїду до міста, вийду на тренування – це викликає особливі емоції. Але це вже історія, а зараз хочеться, щоб у майбутньому було ще більше яскравих спогадів.

– Чи могли подумати колись, що повернетесь до Кривого Рогу вже у якості тренера?

– Зізнаюсь, не замислювався про це, але завжди розумів, що футбол – це постійні зміни. Я був готовий до нового етапу, і він настав. Скажу відверто, дуже щасливий бути тут знову.